У процедурі укладання договору Київрада домінує, адже вона пропонує його текст, який, незважаючи на принцип свободи сторони договірного правовідношення, пересічному орендареві змінити не вдасться. Саме Київрада де-факто організовує процедуру підготовки додатків до договору (як правило, це акт визначення меж земельної ділянки в натурі між орендарем та землевпорядною організацією, план земельної ділянки та її схема). І як правило, договір посвідчує нотаріус, якого обирає теж Київрада. Отже, від орендаря ділянки фактично нічого не залежить. Скільки часу треба чекати з моменту прийняття на сесії Київради рішення про передачу земельної ділянки в оренду до підписання договору та його нотаріального посвідчення, вам ніхто напевно не скаже. Орендарі місяцями чекають омріяного дня, тому й погоджуються на будь-яку редакцію договору. І це зрозуміло, адже для переважної більшості орендарів розпочати переддоговірні спори щодо змісту договору за існуючої позиції Київради, відповідно до якої будь-які зміни до запропонованої нею редакції неможливі, означає попрощатися з мрією отримати ділянку в оренду.

Оскільки між датою прийняття відповідного рішення Київради і датою підписання договору з незалежних від орендаря (!) причин зазвичай проходить більше п’яти місяців, орендар зобов’язаний за кожен наступний місяць сплачувати орендну плату у п’ятикратному розмірі. Хтось може стверджувати, що цією нормою Київрада не стимулює себе до максимально можливого перевищення п’ятимісячного строку?

Вказаний пункт є незаконним. Він суперечить положенням чинного законодавства, а отже, є всі підстави для визнання його недійсним у судовому порядку:

Наведене вказує, що п. N суперечить положенням ч. 1 ст. 216, чч. 1 та 2 ст. 217, ч. 1 ст. 218 ГКУ, ст. 610 та ч. 1 ст. 614 ЦКУ, а також ст. 21-23 Закону України "Про оренду землі", тобто нормам матеріального права. Викладене дозволяє визнати такий пункт договору з фірмою недійсним на підставі положень ч. 1 ст. 215 та ч. 1 ст. 203 ЦКУ, а саме: у зв’язку із суперечністю його змісту положенням названих норм матеріального права.

Отже, підписання договору з фірмою із процитованим вище формулюванням п. N порушує право позивача не нести відповідальність за прострочення підписання вказаного договору без вини.

Зазначимо, що судова практика у спорах про визнання недійсними положень договорів оренди земельних ділянок, подібних за змістом до п. N договору з фірмою, не є однозначною. Сподіваємось, що у процесі її становлення наведені аргументи будуть враховані й орендарі земельних ділянок не сплачуватимуть орендну плату у п’ятикратному або десятикратному розмірі лише через те, що вони є орендарями в договірних відносинах із всемогутньою Київрадою.